«Смешались в кучу кони, люди…»

46














 

За словами мешканців Лошакової Гути, що у Козелецькому районі, найбільш поширене прізвище в селі — Лошак. Саме таке родове ім’я має й один із тутешніх депутатів, який упродовж 35 років поспіль (!) відстоює інтереси ЛошаковоїГути у Косачівській сільраді. Петро Лошак тут народився і проживає вже 57 років. У 22 він був обраний депутатом і досі на кожних виборах постійно має таку честь.


— Понад 300 років тому з’явилися у цій місцевості два брати, — переказує Петро Савелійович. — Чи то поляки були, чи козаки — достеменно невідомо, але точно відомі їхні імена: Микита й Микола Лошаки.

Гуті-бути

До появи братів Лошаків про життя на місці нинішнього села відомо мало. Місцевість — болото, саме поселення розташоване на «березі» величезного болота Видра.

Тож у ті часи територія була, мабуть, не дуже привабливою. Можливо, через нелюдимість сюди тікали дезертири, які, отримавши повістку на 25-річну військову службу, бігли світ за очі. Вони облюбували місцевість у заростях біля болота, будували хатинки, мирно і приховано від зайвих очей співіснували. Потім до них почали приєднуватися кріпаки-втікачі, які ставали перед вибором: або смерть під панськими палицями, або втеча. А потім були брати Лошаки.

— Вони облаштувались на новому місці та заснували гуту — так тоді називали невеличкі металургійні чи скляні заводи, — пояснює пан Лошак. — Про існування гути навіть згадки у єпархіальних книгах є.

У них, за словами Петра Савелійовича, говориться, що місцеві жителі, не маючи інших можливостей для заробітку, живуть з праці на скляному заводі. Виробництво йшло повним ходом. На підтвердження — плавлене скло: у селі його повно, де не копни.

Та невдовзі брати розсварилися й один з них, разом із сім’єю та частиною людей, перебрався у село Навози (нині Дніпровське Чернігівського району). Там і досі, за словами депутата, є вулиця Лошаків груд.

Достеменно відомо, що вже у 1711 році гута належала Києво-Братському монастирю, і про поселення Феофан Прокопович писав наступне: «З Гути, замість 12 рублів, стало приходити 100 рублів, окрім скла на домові потреби і подарунки».

Відколи й на честь яких Лошаків село стало називатися Лошаковою Гутою, достеменно невідомо. Головна версія — назва саме від братів-стекольників, засновників гути. За іншим припущенням, вже на початку XIX ст. село своїм ім’ям назвали представники роду Лошаків, які викупили гуту із монастирських володінь після скасування останніх.

Море, море…

Як би не було, але на довоєнних радянських картах, вже у 30-х роках XX ст., село іменується Старо-Карпилівською Гутою — назвою, під якою воно вперше згадується. До речі, в ті ж роки у селі й власний колгосп існував — «Третій рік п’ятирічки».

Страшний відбиток нанесла війна й на Лошакову Гуту. Партизанський загін Збанацького вбив поблизу села німецького офіцера. Всі мешканці відчули на собі німецьку лють. Гуту німці палили двічі, а потім ще й давили танками землянки в полі, в яких жили селяни після руйнування їхніх осель.

Війна закінчилася. Країна рад потребувала електроенергії і продовжила зведення гідроелектростанцій. Зокрема й на Дніпрі вище Києва. Для цього виселили людей і з кількох сусідніх з Лошаковою Гутою сіл, що мали «піти на дно» — Окунінове, Старий Глибов,

Новий Глибов, майже повністю — Сорокошичі.

31965 року Лошакова Гута знаходиться практично на березі Київського моря (водосховища). У Петра Лошака, як і в багатьох мешканців Лошако-вої Гути, для морських подорожей є човен. Доставити його до «моря» можна за допомогою старого депутатського ВАЗ-2101.

Танці у лікарні

— Нічого, окрім навантаження, статус обранця мені не дає, — каже ветеран депутатського цеху. — Доводиться вирішувати питання переважно побутового характеру. Як ось гасити скандали з приводу боротьби за межі, мирити чоловіка з дружиною, а в разі неможливості — умовляти їх на полюбовний розділ майна тощо.

Стосовно своїх знакових досягнень, за словами депутата, саме його стараннями у Лошаковій Гуті з’явилася автобусна зупинка та нова будівля клубу. Для цього йому навіть у гумористичний журнал «Перець» доводилося писати. Потім, каже, сільська влада лаяла його та довго ображалася, але все ж таки побажання депутата здійснила. Щоправда, нині обидва досягнення у селі не актуальні: автобус у Лошакову Гуту майже не ходить (один раз на кілька тижнів), а клуб згідно закону зачинений (бо замало населення).

Однак клубна табличка й досі висить на будівлі і, дивлячись на неї, можна припустити, що ніде в Україні, окрім Лошакової Гути, так тісно не співпрацюють міністерства… культури та охорони здоров’я. В будинку клубу нині — ФАП.

Лобіювання будівництва клубу можна віднести до шкурних інтересів Петра Лошака, оскільки на той час, а всього 19 років, він працював завідувачем сільського клубу. Для цього й навчався у Ніжинському культпросвітницькому училищі, яке заочно закінчив наприкінці 80-х. Також у трудовій книжці депутата значаться 10 років у Ко-сачівському лісництві, де він працював на посадах майстра та лісничого.

Альтернатива

Життя Петра Лошака могло скластися зовсім інакше. Особливо з поштовхами в спину з боку обставин. Від Чорнобильської АЕС до Лошакової Гути — півсотні кілометрів. У рік тієї трагедії у Петра Лошака було двоє малих дітей на руках та радіаційна хмара на обрії.

Лошакову Гуту не виселили, а надали статус «З зони» — гарантованого добровільного переселення. Петро Лошак не випускав дітей з хати, відпоював молоком з йодом та дивився, як всихають усі дерева власного саду. Аж раптом оголошення у газеті: у Чернігові проводиться набір до Вологодської школи міліції. Це ж шанс втекти з сім’єю від радіації!

Петро Лошак відбір пройшов. Вступні іспити йому здавати не довелося, бо за кілька тижнів до того він здав потрібні («Історія СРСР» та твір) при вступі до Ніжинського технікуму. Петро вже очікував на чисте майбутнє. На час навчання йому обіцяли непогану платню та можливість як сімейному не жити у казармі, а винаймати житло.

Однак розмова з місцевим дільничним змусила Петра передумати. Вирішив лишитися вдома, про що нині шкодує, дивлячись на наслідки впливу радіації на дітей. Шкодує, що й на законну чергу на переселення став лише в 1997 році. Місто Вишневе, що розташоване під Києвом, тихе та затишне… Проте про можливість дочекатися своєї черги на квартиру там пан Лошак без посмішки й не говорить.

Семен Сокира, "Чернігівщина" №28 (480) від 10 липня 2014

Новости по теме Сегодня, 14:36 «Накрило» з головою Сегодня, 14:32 Cтaxa замініть електроніка Сегодня, 14:29 Міністр «розвів» спортсменів на чималі гроші

По материалам http://www.gorod.cn.ua/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий