Спецбатальйон «Чернігів» в АТО та в боях під Лисичанськом: правда і вигадки – відео, фото

106














Спецбатальйон «Чернігів» в АТО та в боях під Лисичанськом: правда і вигадки – відео, фото

Аби кому-небудь із диванної сотні поїхати в зону бойових дій – АТО, треба добре подумати. Головне – вирішити, чи є у тебе рідна земля і що ти заради неї можеш віддати. І чого ти ще не зробив у своєму житті.

Далі — деталі. Головне – перший вибір.

Вісім хлопців зі спецбатальйону «Чернігів», які разом з «майданними стариками» їхали вперше в Луганську область, не дуже добре знали куди приведе їх дорога. Як і я.

Кілька з них в армії навіть не служили. А були й такі, що гартувалися в десанті.

Всі дороги ведуть на схід

У всіх по очах видно — хто боїться і хто  й чому їде на схід. Цього не сховаєш. Одного із великого загону ротації батальйону  я визначив одразу: він не служив, про зарядку чи фізпідготовку  чув останній раз у школі. Патріотизм  для нього поняття – це вища математика. Хлопець, думав я,  спокусився зарплатою, про яку, мабуть, і мріяти не міг у мирний час. Слава Богу, такого я помітив тільки  одного.

Переважно в батальйоні  — патріоти, які пройшли Майдан. Дехто – силові структури. Є й відверто пацани, яким ледве за 20-ть і зброя в руках – це можливість самоствердитися і виділитися в очах ровесників.

Всі вони їхали на схід  України міняти таких же, як вони, аби синьо-жовта земля була єдина і неділима. Держава платить їм за це гроші. Щоб швидше припинити війну там, аби вона не перекинулася, як епідемія в інші області  України.

Сон, або Як треба катувати Добкіна

Журналісту, особливо невеликих засобів масової інформації, зараз складно потрапити одному в зону АТО.  Та і не варто цього робити. Сюди приїжджають або групами, як кияни автобусом в супроводі самооборони. Або разом з ротацією батальйонів, як це трапилося зі мною. Або в складі волонтерів, які везуть гуманітарні вантажі.

Можна спробувати одному – але це невиправданий ризик. Особливо, коли потрапиш в Луганську чи Донецьку області. Там не знаєш кому довіряти. Місцевій міліції? Ні! Населенню? Там  до нас ставляться  50 на 50.

Крім наших бійців і національної гвардії годі  кому й довіряти.

Виспатися під час поїздки – не вийде.  Цьому сприяють і дороги. Особливо Харківщини. Я б не судив колишнього губернатора Добкіна за провини перед  Україною.

Просто   б катував його 8 годин на день безперервною їздою вночі  дорогою Коробочкіно — Куп’янськ і назад.  Добкін би сам  дуба врізав через кілька днів. Тоді б йому денні ізюмські дороги видалися раєм.

І він би швидко знайшов кошти на дороги, чого не зробив за роки його керівництва областю.

Канонади за кілометри від війни

Пенсіонер із Харківщині, який сів у машину, щоб підказати виїзд на розлоріжжях, не злякався автоматів. Показав дорогу і сказав:

-Удачі вам. Поки ви тут зі зброєю, ми знаємо, ви не пустите тих, хто перетворив життя луганцям і донеччанам на пекло. 

На відео бійці розповідають про трохи і інше ставлення до них на Луганщині.

Ранок  під Лисичанськом  24 липня зустрів димами  на горизонті в районі цього міста. Це пізніше ми дізнаємося і побачимо відео, як 23 липня наші хлопці визволяли танкістів з нашого підбитого танку у Лисичанску, а потім відходили з оточення, коли їх намагалися заманити «сєпари». Втім як це відбувалося – побачите на відео самі. Боєць, який знімав це відео, коментує його. А на останньому відео  «Відхід з Лисичанська через міст» можна переглянути, як перший вхід у місто 23 липня мало це закінчився трагедією для спецбатальйону «Чернігів».

Ротація і перший вибух

Вони обнімалися як брати.  Одні кілька днів відпочили вдома, інші поїдуть на відпочинок. Комбат построїв попросив вийти тих , хто вперше приїхав, розпитує : служив-ні?

-Тільки, попереджаю,  не  звертайтеся до мене: направте мене  в Лисичанськ, а не на блок пост. Направлю туди,  де з вас буде найбільше користі!

У результаті всі новачки потрапляють на один із найспокійніших досі постів. Інші оглядають казарму. Треті чекають призначення на інші пости.

-Комбату подзвонять і скажуть куди потрібні люди,- пояснює мені один з командирів.

Серед тиші  раптом у казармі лунає глухих вибух. Скло не випадає. Новоприбулі хапаються за автомати. Розгублено дивляться на казарму. Через кілька хвилин з’ясовується – спрацювала  одна «хлопушка», якими  «заміновані» двері на випадок нападу на казарму еленерівців. Якийсь  новоприбулий нарвався.  Обійшлося без наслідків.

Я також  один раз мало не наразився – зсередини двері  казарми «заміновані» потужними хлопавкам – вчасно помітив тоненький дріт. «Сюда не ходи, туда ходи – снег башка попадёт. Больно…»

Після цього «старик», який буде змінюватися, веде новоприбулого і показує заміновані, уже не по-дитячому, підходи  до розташування. До того ж  день і ніч вартові   слідкують  за підступами до розташування. Тепловізор  допомагає:

-В одну  з ночей хтось  рипнувся до  казарм  з боку пустиря упритул до території. Кілька черг із АКМ – більше не ходять,- розповідає боєць.

Хавка: правда та вигадки про неї

Один із бійців перед відправкою з Чернігова сказав:

-Спочатку з харчуванням було погано.

Те «погано» підхопили  активістки на одній із зустрічей  влади з громадськістю області.

Шановні, я б хотів би дуже, щоб  АТО не тривала так довго, на скільки вистачить харчів, які я бачив у бійців батальйону. Не беруся судити про харчування в 13-му чи 41-му батальйонах чи у наших танкістів. Але те, що я побачив мене трошки шокувало. 

Можливо доведеться ділитися з місцевим населенням  у визволених містах? Доброта  має відгукнутися ставленням луганчан  до наших бійців.

До того ж чернігівці розповіли, що  місцева жінка куховарить. І перше, і друге, і третє , і навіть «а компот», якого я виглушив літру у спеку. І пиріжки, як на знімку. Все дуже пристойно і смачно.

Тільки б Україну захищали.

Про малюнки  чернігівських дітей у їдальні я вже писав – це пісня для душі.

Але хочу наголосити  – всі потреби бійців у зоні АТО знають у штабі національного спротиву в Чернігові за адресою Шевченка, 7, кімната 7.

Активісти на віче у неділю говорили, що зараз спека – треба протигрибкові препарати. Хочете допомогти армії – допоможіть. Але тільки тим , що саме треба бійцям.

Найкращий одяг із секон-хенду, а машини  — новенькі…

Окрема  пісня про форму бійців спецбатальйону «Чернігів». Перша  чорна форма, яку подарував  бійцям  Владислав Атрошенко, розлізлася за кілька днів. Чи то швидко  її шили, чи то тканина була неякісною, але за кілька днів вона перетворилася на лахміття.

Найкращу – це уже з досвіду – хлопці  самі за розміром підбирали і купували.  Це —  британський камуфляж у Чернігові, в секон-хендах. Він і «дихає» нормально, і міцний.

Але, незважаючи на спеку, песимісти уже подумують шити бушлати на осінь. Оптимісти думають закінчити АТО до середини осені.

Хлопці зі спецбатальйону  бурчать на техніку — машини, які їм надали. Не беруся судити в чому справа – чи то дійсно старі ( в УАЗика іржа в одному місці роз’їла крило)  чи не всі можуть з нею  поводитися як з жінкою.

Але факт – заводиться вона зі скрипом. У воєнних умовах це  дратує і лякає.

Але хлопці  не розгубилися, позичили три одиниці транспорту у «сєпаров». Під час війни це називається, якщо не помиляюсь, трофеями.

 Чомусь згадалися слова пісні Володимира Висоцького:  «Трофейная Япония, трофейная Германия — пришла страна Лимония, сплошная Чемодания".

Про «зеленку», зеленого змія і дисципліну

-Підемо покажу, де зеленка замінована.

Перше питання, яке стрельнуло в голову, коли я почув ці слова —  «Навіщо мінувати медикаменти?».   Виявилося, «зеленка» — це ліс.

Саме з боку лісу в один момент о 15:30 почулася стрілянина з автомата чи автоматів. Не більше  кілометра –півтора. Стало якось не по собі: може бронежилет вдягнути?

Запитав у місцевого  чоловіка – часто таке.

-Та поки була ЛНР  — часто було. Ми уже звикли. Але в основному в лісі.

Цей маленький момент є на відео «Доба в зоні АТО під Лисичанськом».

Командир спецбатальйону заспокоїв:

-Це харківські вояки святкують закінчення служби. У них  ротація. Напились.

Через 12 хвилин стрілянина стихла.

— А як у вас із зеленим змієм?

-Забороненно!Був  один — відправили назад.

Через півгодини повернулися  бійці з постів.  Коли я вийшов із їдальні переді мною посеред двору на землі лежали речі і два АКМ. Навколо – нікого.

Отетерів! Коли я служив в армії, так кинути зброю поруч із виходом з розташування прирівнювалося б до злочину.  

Ми ходили кілька хвилин і чекали. За автоматами ніхто не приходив.

З’явився  командир:

-Тут журналіст цікавиться — чиї це автомати? – сказав йому боєць.

Командир забрав АКМи. Через  кілька хвилин господарів зброї знайшли. Як  я і очікував , хлопці не служили в армії – обом ледь за 20-ть. Священне поняття «особиста зброя» для них невідоме.

Кили я збирався від’їжджати мене запитав один боєць: 

-Яке у вас враження про батальйон?

-Нормальне. Патріоти. Тільки дисципліна слабкувата.

-Є таке,- пом’явшись,  тихо відповів боєць.

Героям слава!

Останнє  шикування батальйону перед від’їздом одних і службою інших було інструктажем  відповідального за ротацію з управління УМВС у Чернігівській області. Він нагадав про поводження зі зброєю. Нагадав, що за  її втрату по голові не гладять, а настає кримінальна відповідальність.

Потім до бійців звернувся командир. Коротка  промова і:

-Слава Україні!

Я ніколи не чув, що так дружно, сильно і переконливо  пролунала відповідь:

-Героям слава!

З чим-чим, а з патріотизмом і вірою в єдину і непоборну Україну тут усе в порядку.

Ми поїхали. Хтось буде слухати музику в казармі, хтось дивитиметься 5 канал. Хтось охороняє їх відпочинок. Когось  — групу — можуть викликати будь-якої хвилини на завдання.  А хтось уже несе службу на блок-постах.

До речі, наші бійці піднімали синьо-жовті  прапори над  кількома населеними пунктами. Потім підіб’ємо підсумки  і розкажемо чому брали, а потім  виходили з Лисичанська. А потім звільнили по-справжньому.

Розкажемо без пафосу, коли послухаємо всі сторони:  як було насправді. Відзначивши роль кожного у цих подіях.

Сава Кравчик

Луганська область.

По материалам http://svoboda.fm/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий