У Пушкіному чекають на біженців. Але тільки хороших

38














 

За словами мешканців села Пушкіне, їхній населений пункт розглядають як місце розселення біженців зі сходу України.


Село належить до Великозліївської сільради Ріпкінського району. Стоїть за кілометр від автодороги Чернігів-Любеч. Як же не поцікавитися у мешканців знаннями творчості великого руського поета, проїжджаючи повз село, та ще й після 215-ліття від дня народження Олександра Пушкіна?

У Пушкіному лиш одна вулиця, яка не те що асфальту зроду не бачила, а й сама ледь помітна. Вона з’єднує село з асфальтованою дорогою на село Великий Зліїв, проходить крізь Пушкіне та знову виходить на шлях. Пушкінські хати стоять обабіч цієї вулиці виключно там, де вона майже паралельна асфальтовій дорозі. Більшу частину вулиці ховає висока трава.

«Теперь у нас дороги плохи, Мосты забытые гниют…»

— Добридень! Чи не могли б Ви як житель села Пушкіне процитувати щось з творчості Олександра Сергійовича? -звернувся до 70-річного Володимира з крайньої хати.

— Ніколи ним не цікавився, — відверто сказав пушкінець. — Спізнилися Ви років на 20 — тоді б слід писати й намагатися щось змінити. А зараз вже пізно: нема села. Шестеро нас тут залишилося.

«Подите прочь — какое дело Поэту мирному до вас!..»

За трав’яними «хащами» вулиці нарешті попадається втоптаний майданчик. Обабіч тут два житлові двори. В обох хвіртки на замку. Бреше собака. Й ось крізь щілину паркана виглядає око та пильно вдивляється в обличчя незнайомців. Після привітання…

«Дверь тихонько отворилась И царевна очутилась…»

Жінка (віку початку пенсійної «кар’єри») виходить на вулицю та цікавиться: чого потрібно прибульцям?

— «У Лукоморья дуб зеленый…» можете продовжити?

— Що продовжити?

— Відомий фрагмент з поеми Пушкіна «Руслан і Людмила».

— Нічого з Пушкіна я не знаю, — відповіла 60-річна пушкінка Галина. — Це дід мій хіба щось знає, та він зараз не помічник, бо зліг з інсультом.

— Кого шукаєте? — цікавиться бабуся, що вийшла з двору напроти.

— Того, хто міг би хоч щось із Пушкіна продекламувати.

— Немає тут таких.

— Невже зі шкільних часів нічого не пам’ятаєте? — запитав у бабусі Ніни. Як виявилося, їй 80.

— Люди часто добре пам’ятають те, що знали у молодості.

— Мабуть, я не з таких. Сім шкільних класів закінчила, але навіть не пам’ятаю, вивчали ми Пушкіна чи ні.

«Мы все учились понемногу, Чему-нибудь и как-нибудь…»

За її словами, ювілеїв Пушкіна ніхто й ніколи у Пушкіному не святкував. Скоріше б могли це робити з приводу пам’ятної дати селекціонера Івана Мічуріна, чиє ім’я колись носив місцевий колгосп.

«Он человеку дап плодьі,

И хлеб, и финик, и оливу…» Незважаючи на нинішню «мізерність» населеного пункту, колись, за згадками предків баби Ніни, село було розділене на дві частини. Навіть паркан-штахетник стояв на кордоні. Багаті пушкінці так відгородилися від бідноти, щоб та й носа на їх території не показувала. Невже щоб не повторилися пушкінські рядки:

«К кастрату раз пришел скрыпач, Он был бедняк, а тот богач…»

В ті часи за собою місцевий «олігархат» зберіг назву Пушкіне, а бідняків нарекли: Лісунів хутір.

Повертаючись до порослого травою сьогодення, баба Ніна поінформувала, що нещодавно до Пушкіна приїжджали якісь люди, фотографували місцевість та порожні хати й казали, що туди можуть переїхати біженці зі сходу України.

— У нас тут своїх «біженців» вистачає, -пожалілася бабуся. — Тільки-но хто помре, вони й набігають.

«Блажен, кто праздник жизни рано Оставил, недопив до дна…»

Такі «біженці» приїздять з сусіднього села Вороб’їв.

«С своей волчихою голодной Выходит на дорогу волк…»

Вони нишпорять у порожній хаті. Виносять геть усе. Навіть металеві кочерги й ухвати (рогачі) знімають.

Баба Ніна загалом-то не проти біженців зі сходу, але щоб тільки люди були хороші.

— Та як же наперед це з’ясуєш? — розвела руками корінна пушкінка. Але чи цікава комусь думка мешканців села Пушкіне? А, може, як у безсмертних рядках великого поета:

«Молчи, бессмысленный народ, Поденщик, раб нужды, забот! Несносен мне твой ропот дерзкий. Ты червь земли, не сын небес».

У Пушкіному чекають на біженців. Але тільки хороших

У Пушкіному чекають на біженців. Але тільки хороших

Семен Сокира, "Чернігівщина" №27 (479) від 3 липня 2014

По материалам http://www.gorod.cn.ua/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий