«Я б у пасічники пішов…»

78














Нашою вулицею вчителі часто водять дітей на екскурсію до лісу. Приємно дивитися на веселих і безтурботних хлопчиків і дівчаток. Ось і нинішнього літа то одна група гамірно пройде шляхом, то інша.

– Ягід багато! Поспішайте! Всі не порвіть – мені залиште! – жартує з дітьми бабуся Марія.

У неї теж є онуки, але далеко. Почула дитячі голоси, вибігла з городу подивитися, що це за делегація.

– Ми не до лісу! – відповідають їй. – У музей бджільництва і мед куштувати.

– Так це добре! – хвалить юних співрозмовників цікава бабця. – Ідіть, ідіть…

У жодному районному центрі, та у й самому Чернігові, подібного музею немає. Створив його наш головний районний бджоляр Михайло Петрович Біжовець. Він також немало зусиль доклав, щоб у місті була бджолярська крамниця. Отже, і музей, і дуже потрібна торгівельна точка живуть разом.

З юними екскурсантами розмовляти всім хочеться. Вони вже біля музею, а в них запитують:

– Підніміть руки, у кого вдома є бджоли або у ваших дідів.

Піднялося стільки рук – ніхто не чекав. Можливо, дітям буде тут нецікаво?

– Ні-ні! Ми хочемо побачити все! – каже бідове дівча.

Влада Колобашкіна бачила, як колись її тато доглядав бджіл, а от у музеї вона ще ніколи не була.

«Я б у пасічники пішов...»

Дітей із літнього оздоровчого табору Корюківської гімназії привели з собою вихователі Оксана Юріївна Самодова та Юлія Анатоліївна Гуляр. Як добре, що і педагоги, яким довірено стільки вихованців, теж веселі і бадьорі й дуже зацікавлені, що ж покажуть їм і дітям у крамниці й музеї.

Михайло Біжовець у своїй «штаб-квартирі» годинами може розповідати про бджіл і про людей, які працюють із ними. Дітей він не втомлював, розказував конкретно й дохідливо.

Побачили тут гості десятки експонатів: стародавні вулики, дуплянки, різні інструменти, посуд, меблі, картини. Вперше діти доторкнулися до дерев’яної медогонки. Це широка бочка, тоненька, але міцна вервечка на вал накручена.

– Де ви взяли це диво? – питають у господаря.

– Працював у нас у лісгоспі моторист Петро Федоренко. Колись його дід користувався цією медокачкою, беріг мов зіницю ока і всім казав, що найкраще збирати мед у дерев’яний посуд, тоді він не втрачає цілющі вітаміни.

Медокачці понад сто років, а постав тут рамки з медом – запрацює!

Михайло Біжовець назбирав чимало різних інструментів, пристроїв. Одними довбали дуплянки, іншими робили вулики. У музеї є навіть старі ваги ручної роботи. Деяким – понад 300 літ. А ще – самовари. Який стосунок мають вони до бджолярства? Чай із медком – велика насолода. Отож, самовари в музеї – від пасічників. Їм роки й роки. Є й старовинні самоткані рушники – теж до медового столу…

– А ось цю ступу, – пояснює господар дітям, – змайстрували ще в 1816 році. У ній розтовкували грудковий цукор для підгодівлі бджіл.

Екскурсантів зацікавили ящички для виведення маток. Яка тонка робота! А ще –

давня саморобна сітка для захисту обличчя від бджіл. Кухлики, ножиці. Серед них і такі, якими за часів Петра І боярам бороди стригли і пасічникам теж.

На виду – ікони святих Зосима й Саватія, покровителів бджільництва. Знайшлося місце і для портрета видатного бджоляра Петра Прокоповича. Три томи його творів, виданих недавно – вперше за сотні літ – бережно лежать на старовинному вишиваному рушнику.

Звичайно, Михайло Біжовець не став себе хвалити. Багато чого не розповідав. Скільки клопотів мав, щоб відродити районне товариство бджолярів, або коли збирав матеріали для книги «Медова Чернігівщина» чи кошти на новий пам’ятник Петру Прокоповичу – старий хтось зруйнував.

Уміє він із дітьми бесідувати. Повів за собою в садок. Ось вулики, а ось і… рій летить! Учив, відповідав на десятки запитань. Усе по-справжньому. Показав і зроблений власноруч біовулик, який лікує. Бажаючі могли й полежати.

Діти ознайомилися, як виготовляють віск, прополіс, квітковий пилок. А в садку –

медоносні трави…

«Я б у пасічники пішов...»

Як не пригостити таких хороших і допитливих гостей медком? Тут уже старалася дружина Михайла Біжовця – Олександра, його помічниця.

Після цієї екскурсії до гостинних господарів стали проситися ще і ще! 150 екскурсантів було – і більших, і менших. Усі з гімназійного табору.

Клопотно було Михайлу Біжовцю приймати дітей. Літо. Роботи вистачає. Але він мав величезне задоволення від таких відвідин. Медом частував, не жаліючи…

Хтозна, може, з цих дітей і пасічники колись будуть?! І скаже хтось: «Я б у пасічники пішов…»

Зоя ШМАТОК

м. Корюківка

По материалам http://sivertime.com.ua/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий