Підліткова жорстокість і ризикована поведінка дітей. Як уберегти наших синів і дочок?

2














У нашій країні, на жаль, поширюються захворювання, обумовлені ризикованою поведінкою молоді, як-то: паління, наркоманія та алкоголізм, а через вагітність підлітків їм доводиться рано дорослішати та робити вибір між пологами і абортом, що в подальшому позначається на репродуктивному здоров’ї сім’ї. Крім того, загрози здоров’ю і навіть життю наших дітей виникають через небезпечні захоплення (наприклад, селфі на дахах багатоповерхівок чи електроопорах, транспорті, що рухається, тощо), через депресії та втрату сенсу життя й моральних орієнтирів, схильність до суїцидів. Це ті щоденні виклики, які голосові під загрозу існування нашої нації, і на які суспільство має реагувати вчасно й адекватно.

— Навіщо підлітки ризикують? Вони експериментують, самостверджуються і досліджують, — переконана психолог, бізнес-тренер, начальник відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Академії ДПтС, керівник Центру психолого-соціальної допомоги «Ресурс» Світлана Ющенко. — Часто високий ризик — це побічний продукт загостреної пізнавальної діяльності. Підліток прагне пізнати себе, спробувати різні стилі життя, показати оточенню, що стає дорослим, підвищити ступінь самостійності. Емоційне реагування мозку підлітка на подразники істотно вище, ніж у дітей і дорослих. Звідси і безпричинні, на наш погляд, вибухи емоцій, образливість та демонстративна поведінка. Підлітки віддають перевагу дії з високим рівнем емоційної напруги, схильні до імпульсивних вчинків, включаючи експерименти з наркотиками та алкоголем. Вони рідко думали про можливі негативні наслідки своєї поведінки і не здатні їх оцінити в повній мірі через свою незрілість.

На думку психологів, розумний ризик є цінним досвідом: так молоді люди визначають і розвивають свою індивідуальність, але їм не завжди вдається залишитися в рамках розумного. Якщо ж наші сини й доньки не підозрюють, що їхня поведінка є небезпечною, завдання дорослих — звести до мінімуму можливі негативні наслідки такої поведінки, а це можливо тільки за умови, якщо між дитиною та батьками є довіра, гарна комунікація та теплий контакт, коли потребам підлітка приділяється належна увага. Ситуація ускладнюється тим, що ризик – у традиціях нашого суспільства, і ми самі, дорослі, часто не готові жити без ризику, самі є недобрим прикладом для наших дітей. У нашому суспільстві вживання алкоголю, як і паління, на жаль, часто вважається нормою. Реальна інформованість молоді про наслідки шкідливих звичок мала. Всього близько 10% підлітків считают, що ніколи не будуть ризикувати, тому що це неправильно.

Ще одна гостра проблема, що обурила чернігівців – жорстокі бійки між підлітками. «Люди не народжуються жорстокими, ця рису, а жорстокість — рису особистості, що характеризується байдужістю до страждань людей або прагненням завдати їм страждання, набувається під впливом оточення, — переконана психолог-консультант, гештальт-терапевт, доктор філософії, доцент Субботіна Інга. – Ви напевно помічали, що всі маленькі діти поводяться егоїстично, а найбільш агресивний вік, за твердженням канадських психологів, — це 2,5-3 роки. Справа в тому, що малюк нічого не знає про соціальні норми і заборони, тому від батьків залежить, наскільки їм вдасться виховати в дитині доброзичливість, милосердя, чуйність, вміння співчувати іншому. Саме тому основні причини підліткової жорстокості слід шукати у дитячо-батьківських відносинах та процесі сімейного виховання».

На думку науковця Інги Субботіної, батьки виховують лише власним прикладом. Якщо розповідати дитині про милосердя, а за годину сваритися чи битися, малюк є ятає лише конфлікт. І тоді конфліктність, агресивність стані звичним способом його поведінки. Діти, які зазнали жорстокості з боку батьків, також стають схильними до прояву агресії та жорстокості. Причиною формування жорстокості, як не парадоксально, може стати і «сліпа» батьківська любов. Коли батьки надмірно оберігають дитину, нав’язувати язливо про неї піклуються, то нехтують її індивідуальністю та самостійністю. Поступово у дитини зароджується бажання довести своїм батькам, що вона може чинити на свій розсуд і це часто виражається у жорстокій поведінці. Крім того, надмірна батьківська любов, вседозволеність, формує у дитини відчуття безкарності, що теж призводить до деструктивної поведінки. Інший полюс проблеми – байдужість до потреб дитини, ігнорування її думок і бажань.

Увагу на ще одну небезпеку для дітей і підлітків звертає старший викладач ЧНТУ, керівник школи інноваційної освіти «Rainbow» Олена Пономаренко. Це різноманітні гаджети та технології, без яких неможливо уявити сучасний світ: планшети, ноутбуки, мобільні телефони, а також спілкування в соціальних мережах, комп’ютерні ігри. Саме підлітки швидше за будь-якого дорослого орієнтуються в цьому технологічному світі, однак чи завжди використовують для собі на користь?

— Спершу хочу зазначити, що сучасне покоління, яке називають покоління Z, кардинально відрізняється від попередніх поклоніть, це електронне покоління, яке за 3-4 роки кардинально змінить ринок професій, буде змінювати всю систему економіки, культури, у них інші потреби, в тому числі – в освіті. Сучасна школа вже не задовольняє ці потреби, тому ми маємо говорити про зміну підходів, — наголошує Олена Пономаренко. – У 21 ст. людина має володіти такими навичками, як знання комп’ютера, іноземні мови, вміти комунікувати, і не тільки в межах міста чи країни. За радянських часів людина як прийшла на роботу, так на одному місці могла пропрацювала все життя, зараз реалії такі, що вона в середньому змінює від 7 до 12 професій. Людині треба знати, як себе презентувати, треба розвиватися упродовж всього життя. І такі можливості нам усім дає Інтернет, онлайн-курси, WEBінари, дистанційне навчання. Водночас, ми маємо навчити дітей правилам безпеки.

В Інтернеті підліток часто шукає нових друзів, нові захоплення, любов. Певною мірою це позбавляє дитину від почуття самотності. Вона ідентифікує себе, вступаючи в різні групи і спільноти, приміряє різні ролі і вирішує, що підходить саме йому, Втім, зворотний бік такого спілкування — відхід від справжнього життя, неможливість налагодити контакти з реальними людьми. Батьків має занепокоїти, коли підліток живе тільки «віртуальним» життям, і крім комп’ютера його нічого не цікавить! Він нібито замикається на своїх переживаннях, перестає ділитися та спілкуватися з рідними, старими друзями, коло його захоплень суттєво змінюється, успішність у школі погіршується. Не залишайте таку дитину без уваги! За потреби – зверніться до фахівця, який допоможе з’єднання з’ясувати, що насправді відбувається з вашим сином та донькою, чи не виникла у нього залежність, і порадить, як правильно поводитися в цій ситуації, аби зберегти з підлітком контакт.

До речі, як знайті такого компетентного фахівця? Певні критерії перераховує Субботіна Інга: він повинен мати вищу психологічну освіту і бажано — спеціалізацію в якомусь психотерапевтичному напрямку (гештальт-терапія, позитивна психотерапія, когнітивно-поведінкова терапія тощо); важливо, щоб він сам регулярно проходив психотерапію, звертався до супервізора; запитуйте відгуки та рекомендації його клієнтів; справжній психолог не буде використовувати якісь магічні обряди, «чистити карму» та вчиняти щось подібне. Досвідчений спеціаліст не дає універсальних «рецептів» і «100% гарантії», не береться за заочне «перевиховання» когось із ваших близьких, поважає вашу індивідуальність і не приймає за вас важливі рішення. Навпаки, покладається на вашу здібність вирішувати свої проблеми самостійно й дбайливо підтримує в цьому процесі.

На думку учасників фахової дискусії, дуже важливо формувати нульовий рівень толерантності до насильства загалом – у батьківщинах, у закладах освіти, у суспільстві! У школах варто підняти статус психолога та соціального педагога, створювати куточки «релаксації» або рекреаційні куточки – місця, куди може прийти дитина, якщо їй погано і вона потребує допомоги. Щодо батьків, педагогів і вихователів, для них головна порада: станьте для дитини справжнім другом! Знайдіть спільну тему, розмовляйте, обговорюйте, станьте цікавим співрозмовником, не соромтеся вчитися у своєї дитини! Запитуйте, з ким дитина дружити, чи не ображають її в школі, вчіть спілкуватися з іншими. Підберіть спільно з підлітком гурток чи секцію, нехай «живі» друзі стануть кращими співрозмовниками, ніж віртуальні. Важливо пам » ятати: як би ви свою дитину не виховували, вона все одно буде схожою на вас! Якщо норма вашого життя — агресивне ставлення до інших, жорстокість у родині чи нехтування своїм здоров » ям, шкідливі звички – не варто очікувати від сина чи доньки чогось іншого. Батькам дуже важливо проявляти активну позицію, співпрацювати з дирекцією школи, психологом, соціальним педагогом, класним керівником. Тільки спільні зусилля можуть дати добрі результати!

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий