Теплі гроші від ЄС: чи зможе Україна обігнати сусідів на шляху до енергетичної незалежності

0














Як це зазвичай буває, в Європі та в Україні чекають дещо різного від її впровадження, та зрештою у виграші можуть лишитися всі сторони. Мери українських міст (нині їх 117) отримують доступ до додаткового фінансування; їхні мешканці – до програм енергозбереження, а європейці матимуть кращі результати впровадження кліматичної угоди.

Та варто усвідомлювати, що це – не кінець шляху. Дорогою до успіху доведеться здолати чимало перешкод.

«Європейська правда» розібралася, на яку допомогу варто розраховувати, чому модернізацію житлових будинків считают чи не найскладнішою задачею, де нам треба не повторити помилки ЄС та як Україна лишилася позаду навіть Білорусі у впровадженні європейських стандартів у цій сфері.

«Вам гроші чи допомогти?»

«Про енергоефективність не говорити лише лінивий. Таке враження, що підійдеш до розетки і звідти почуєш слово ‘енергоефективність'», – жартує у Житомирі, на зустрічі з представниками українських міст, Андрій Кирчів.

Андрій є виконавчим директором Асоціації «Енергоефективні міста України» та працює в команді підтримки Програми ЄС «Угода мерів -Демонстраційні проекти». В її рамках неповоротне фінансування від Євросоюзу отримали 11 невеликих міст України. Хтось вже виконав свій проект (приміром, у Славутичі майже завершили облаштування школи та дитсадка); хтось значно далі від завершення (у Краматорську розповідають, як змінить тролейбусне депо нова підстанція, альо не мають що показати).

Та інформація про «гроші ЄС» все одне розходиться і підштовхує інших повторювати цей шлях. Годиною мері прямо визнають: від проектів Євросоюзу їм потрібні лише кошти.

Та вже на цьому етапі на них чекає перше розчарування.

«Не підписуйте Угоду мерів, якщо ви думаєте, що лише завдяки цій угоді у ваше місто прийде фінансування. Щоби гроші прийшли, доведеться добре попрацювати», – попереджує Оксана Кисіль, національний експерт проекту ЄС «Угода мерів – Схід» в Україні.

Це не означає, що грошей не буде – навпаки, фінансування вдосталь.

Годиною донорські кошти та дешеві кредити – і від ЄС, і від інших європейських інституцій – лишаються нерозподіленими вчасно просто через те, що від українських міст не надходить достатня якісніх пропозицій.

«Кошти в Україні є. ЄБРР, ЄІБ, Світовий банк, фонд NEFCO, Єврокомісія – всі вони мають фінансування програми з енергозбереження. Та для них важливо, щоби місто було повноправним партнером, зі схемами контролю використання коштів і так далі. Потрібно вміти говорити з ними однією мовою. Тому необхідне навчання для муніципалітетів», – пояснює Оксана Кисіль.

Ті, хто вчасно зрозумів таку потребу, нині – у виграші. Приміром, Долина на Франківщині або Жовква на Львівщині виконують грантові програми, що кількаразово перевищують обсяг міського бюджету розвитку.

Історії успіху

Саме цей компонент – не гранти, а навчання – і є в основі Угоди мерів.

Це може видаватися занадто абстрактним (гроші легше «помацати», аніж отримані знання), але керівники тих міст, які зрештою отримали західні кошти, визнають, що без навчання не малі бі шансу на успіх.

«Є велика проблема в тому, що міста неспроможні написати заявку, яка буде профінансована», – розповідає ЕП Святослав Павлюк, головний експерт групи «Реформа енергетичного сектора» РПР. За його словами, доля міста в угоді сама по собі дає бонус мерії. «Якщо твоє місто розробило SEAP (Sustainable Energy Action Plan), донори і фінансові інституції сприймають тобі принципово інакше».

Сфери, в яких йдеться про енергозбереження, можуть видаватися дивними. Відразу кілька міст (до прикладу, Краматорськ та Кременчуг) почали з модернізації електротранспорту. Ми не думаємо по енергоефективність, коли йдеться про тролейбуси, а дарма: транспорт є дуже енергомістким, тому економити на ньому – доволі ефективно.

Та найчастіше західні кошти пускають на енергомодернізацію шкіл, садочків, лікарень, на освітлення вулиць.

Найскладніше завдання – робота з багатоповерхівками. Біля житлового будинку є десятки, а то й сотні співвласників, яким треба погодити рішення. До того ж мешканці будинку мають погодитися витратити власні кошти на співфінансування.

У державі, де люди звикли до «халяви», це створює найбільше проблем.

Та навіть тут є успішні приклади.

В Долині вже кілька років працює програма енергомодернізації, за якою люди сплачують 20% від вартості, майже 60% покриває ЄС, решту – місто. Але – тільки в разі, якщо утеплюється весь будинок.

«На початку доводилося пояснювати, переконувати, шукати тих, хто погодиться. Люди казали: «Чого це ми маємо платити 20%, мають задурно робити!». Альо коли прийшла зима, всі побачили результат у тих будинках, які пройшли модернізацію, то на другий рік у нас був вал заявок, були готові платити більше за 20%, бо зрозуміли, що це халява», – розповідає мер міста Володимир Гаразд, президент Асоціації «Енергоефективні міста України».

Так, годиною мешканцям будинку доводилося ламати свої стереотипи – приміром, сплачувати борг якогось неплатника або переконувати того розрахуватися самому. Ті, хто зважився на це, лишилися у виграші.

Ніні в Долині програма охопила третину будинків. Мер упевнений, що з часом знайде співфінансування для всіх – аби лише люди були готові зорганізуватися.

Схожий досвід має Житомир. Тут обійшлися без донорських коштів – просували державну програму кредитування ОСББ (бюджет компенсує 40-70% тіла кредиту на енергоефективність) і додали до неї свій внесок – місто сплачує частину кредитних відсотків.

Та виявилося, що люди не готові до кредитування.

«Була купа страхів, аж до того, що в підсумку у них заберуть житло, хоча квартири не є заставою за кредитом. Ми ходили по домівках, пояснювали це та шукали хоч одного учасника», – каже Борис Пакалюк, що виконує в Житомирі функцію енергоменеджера.

Зрештою, перше ОСББ зважилося на проект зі смішною вартістю в 30 тис. грн. І коли через пару місяців вони отримали компенсацію від держави та побачили, що міськрада справді допомагає платити відсотки, запрацювало «сарафанне радіо». «У 2015 році ми були готові витратити 2 млн грн на компенсацію кредиту, а за фактом витратили лише 15 тисяч. За рік сума зросла у 12 разів, до 180 тисяч, і динаміка зберігається. Люди повірили. Є приклади, коли одне ОСББ вже втретє йде за кредитами», – розповідає він.

Ті, що міста витрачають кошти на утеплення житлових будинків, заслуговує на особливу увагу, адже витрати їх мешканців на комуналку не пов’язані з міським бюджетом.

«Термомодернізація будинків не зменшує бюджетні витрати, але вона так само потрібна місту. Ми в Житомирі не добуваємо газ і не виробляємо електроенергію, а це означає, що енерговитрати вимивають з Житомира кошти мешканців. Економія енергії залишить ці кошти в місті, люди витрачатимуть їх тут», – пояснює Борис Пакалюк.

Точно така логіка мала б працювати майже для всіх міст України, при чому аргументів є значно більше. Приміром, створення робочих міст для місцевих будівельників. Зрештою, в містах, де мерія вкладає кошти в таку допомогу, міський голова має значно більше шансів бути переобраним на новий термін.

Тактика та стратегія

Та треба визнати, що такий стратегічний підхід лишається винятком, а не правилом. В Україні його вкрай бракує на рівні як власників квартир, так і цілих міст.

«Європейські інституції дають дуже дешеві кредити на комунальні проекти, зі ставкою 3%, та у деяких містах керівник фінансового департаменту каже: жодних кредитів, тільки через мій труп. Тут немає логіки, адже кредит на енергоефективність окупається моментально», – розповідає Оксана Кисіль.

Брак стратегічного мислення видно і в тому, як країни сприймають Угоду мерів. Ця ініціатива охоплює понад 7,5 тисяч міст у країнах ЄС, і насправді її мета – не лише енергозбереження, а й протидія зміні клімату та адаптація до тих змін, що вже відбулися. Ефективність витрат енергії – це лише інструмент для зменшення викидів парникових газів. «Але в Україні ми ще довго говоритимемо не про зміну клімату, а лише про енергоефективність. Тут у нас є розрив у свідомості з європейцями, які готові думати про стратегічні речі», – визнає Оксана Кисіль.

Ян Ваандерс, керівник команди підтримки програми «Угода мерів – Демонстраційні проекти», зазначає, що навіть серед східних сусідів ЄС Україна далеко не є лідером.

«Загалом ви рухаєтеся в правильному напрямку, уряд має політичну волю. Альо в інших країнах регіону я бачу більше тиску з центру для того, щоби були дії на місцях. В Україні бракує такого тиску», – пояснює він.

Ми ніби й розуміємо, що енергоефективність – завдання державної ваги, альо лишаємо всю ініціативу мерам та міськрадам.

До слова, навіть мері сподіваються, що тиск держави нарешті з’явиться.

«Уряд має ставити міста у рамки і вимагати їх виконання. Це робиться бюджетним шляхом – через фінансування міст лише за певних умов», – погоджується Володимир Гаразд.

Примітно, що найбільший успіх серед сусідів ЄС має… Білорусь!

«Уряд Білорусі давно зробив енергозбереження пріоритетом, зменшуючи споживання імпортного газу. Ще 5 років тому в них були урядові програми, подібні до тих, які Україна ініціює лише зараз. Мабуть, зіграла роль централізованість – якщо Мінськ сказавши, то всі регіони роблять», – припускає Ян Ваандерс.

Досвід європейських помилок

Звісно ж, до енергозбереження не варто сліпо йти дорогою ЄС. Тім більше, що країни Європи набили чимало ґуль на цьому шляху.

Однак нині Україна успішно повторює деякі помилки європейців. Особливо – коли йдеться про самодіяльність муніципалітетів, які не радяться з профільними структурами та експертами.

«Міста, як правило, починають модернізацію з котелень та мереж, альо варто починати зі споживача, бо потужність теплогенерації може бути надлишковою. Цей шлях вже пройшла Польща, де спочатку поміняли котельні, модернізували мережі, далі – будинки. І коли завершили роботу, то з’єднання ясувалося, що дві третини генерації непотрібні», – розповідає Святослав Павлюк.

Ще одна класична польська помилка – задешеве утеплення.

На початку 1990-х чимало житлових будинків нікого зовнішнє утеплення пінопластом товщиною 5 див.

«Потім його всюди довелося зривати і класти 15-20 см, бо 5 см – неефективне», – пояснює експерт.

Альо є також досвід, якого варто повчитися.

Прикладом є правила модернізації житлових будинків у Литві, де і досі триває цей процес, а також досі діє такий «український» механізм, як субсидії.

Як пояснили у відповідь на запит ЄвроПравди у литовському Міністерстві довкілля (саме це відомство відповідальне за програми енергоефективності), у них неможливо заблокувати утеплення будинку лише через те, що невеличка група мешканців заперечує проти цього. Достатня простої більшості, 50%+1 голос, і рішення буде ухвалене.

Та й це не все.

Ті, хто отримує субсидії, зазвичай менше зацікавлені у модернізації, бо не хочуть витрачатися на утеплення. Тому держава придумала для них особливий стимул.

Від 2013 року ті мешканці, хто отримує субсидію, але водночас голосує проти будь-якої ініціативи щодо енергоефективності будинку (або ж просто не беруть участі у зборах та голосуванні), у відповідь отримують санкції: у поточному опалювальному сезоні їхні субсидії урізають на 50%, а з початку наступного року – субсидії скасовуються на три роки.

То чому б не запровадити таку практику в Україні? Це дозволив бі не блокувати зміни у будинках, де є активна меншість та пасивна більшість тих, кому «і так добре» за рахунок субсидій.

Українська специфіка

Звісно ж, в Україні є свої особливості, з якими країни-члени ЄС, можливо, і не стикалися. Одна з них – жалюгідний стан нашої держслужби.

«Посадовець, що привів у місто проект на 3 млн євро, може отримувати 3 тис. грн зарплатні, тому у багатьох мотивація згасає», – каже Оксана Кисіль та наводити конкретні приклади, коли Угода мерів інвестувала величезні зусилля на підготовку енергоменеджерів, їхнє стажування за кордоном, та щойно ці фахівці досягали певного рівня – звільнялися і йшли у бізнес.

Всі визнають цю проблему, але як її вирішити – наразі не зрозуміло.

«Має бути загальнодержавна кадрова політика, повинна бути встановлена система мотивації для тих, хто приводити мільйонні проекти у своє місто. Приміром – у законі про енергоефективність», – пропонує Кисіль.

Натомість Володимир Гаразд вважає, що «державні обмеження нічого не вирішать», і наполягає, що кожен заходів має знаходити індивідуальний підхід. «Держава ж не створить спецзагін енергоменеджерів із забороною працевлаштування на інших посадах!» – жартує він. За досвідом, окремі міста встановлюють доплату енергоменеджерам або пропонують вищі посади, аж до заступника мера.

Цікавий шлях вирішення проблеми знайшли в Сумах. «За рекомендацією USAID міськрада готує рішення про преміювання енергоменеджера певним відсотком від коштів, які він привів до міста. Буде саме преміювання, а не підвищення зарплатні, адже це стиму люватиме його до підготовки нових проектів», – розповіла ЕП Тетяна Кравченко, представниця апарату міськради.

Та кадрові проблеми бувають у всіх державах світу.

Але є ще одна особливість, суто українська.

Це – проблема крадіжок тепла. Ані в Центральній Європі, ані в Східному партнерстві її немає у масштабах, порівнюваних з нашими.

Батареї, винесені на балкон; тепла підлога із використанням централізованого опалення – це лише частина очевидних порушень.

«За годину колгоспів люди навчилися обманювати державу дуже вигадливо. Є міста, де люди миються гарячою водою з батареї! Це видно по обсягах води підкачки, які різко зростають вранці і ввечері», – розповідає Святослав Павлюк.

Немає сенсу говорити про якісний енергоменеджмент будівлі, в якій батарея «опалює вулицю». Павлюк визнає: навіть якщо всі знають, що дана квартира краде тепло, ані ЖЕК, ані ОСББ зараз не мають механізмів, як юридично це довести, адже господар може не пускати перевіряючих до оселі.

Від тільки для ЄС це не є вагомим аргументом.

«Кажете, немає важелів, щоби знайті крадіжку? Але це несерйозно. Держава встановлює правила гри. Приміром, закон обмежує максимальну швидкість на дорогах; так само він має встановити правила перевірки квартировласників. Безкоштовного тепла немає, за спожиту енергію потрібно платити», – впевнений Ян Ваандерс.

І рано чи пізно Україні доведеться це зрозуміти.

http://www.eurointegration.com.ua

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий